Спогади художника козацької Кубані про поїздку на
Міжнародний пленер до Києва
Український культурно-просвітницький центр
"Дружба" з 10-го по 23 жовтня 2005 року провів у
столиці незалежної України місті-герої Києві Міжнародний пленер
"Україно, моя Україно!" Це найвищого значення важливий
і цікавий захід, як у професійному відношенні, так і в етнічному.
Пленер здійснювався у відповідності до державних
програм, спрямованих на інтеграцію України, української культури у
світовий простір. Важлива роль у цьому належить українській
діаспорі, культурному обміну між діячами культури і мистецтва
України і зарубіжжя. І хоча в інтерв'ю чи в розмовах я називав себе
козаком, а не українцем чи росіянином, спорідненість з українськими
духовними, інтелектуальними та культурними надбаннями, як і з самою
землею України у Кубані і кубанців надзвичайно велика. По іншому у
мене бути й не може, бо майже все своє життя я малюю
земляків-козаків, історичну козаччину, а головною темою моєї
творчості є козацька Кубань. Може тому і в Києві мені хотілося
побачити більше чогось саме козацького, як і самих козаків. Добре,
що там є і наші кубанці.
Організація пленеру заслуговує найвищої оцінки.
Відчувалося, скільки душевного тепла і любові було вкладено
організаторами в сей захід. А якою увагою були оточені ми, учасники
пленеру! Господарі так бажали познайомити нас з визначними
пам'ятками Києва, що не вистачало часу для роботи. І все ж творчі
зустрічі, концерти, театральні вистави давали можливість
ознайомитись з усією гамою культурного життя столиці України. Та і
для практичних занять було передбачено все: фарби, пензлі,
підрамники і тому подібне. Та все ж часу для створення достойного
художнього твору було таки замало, хоча хотілося (та я й намагався)
залишити на землі предків щось цікаве і вартісне. Тому хочеться
запропонувати в майбутньому збільшити тривалість пленеру хоча б на
тиждень. Головним побажанням буде продовжувати це добре починання на
нашій історичній батьківщині.
Все, що відбулося зараз, заслуговує найкращу оцінку
й найкращі слова про пленер. І це ні в якому разі не буде
перебільшенням.
На фото: Картина Г.Т. Квашури про
переселення українських козаків на Кубань (фрагмент).
Геннадій
КВАШУРА,
член Спілки художників
РФ,
станиця Пашківська.
“Вісник Товариства українців
Кубані”
№ 4 (44) – 2005 р.
visnik@rambler.ru
Додаткова інформація:
Никита Михалков оценил самую длинную картину на
Кубани
Над 7-метровым полотном о
переселении казаков художник Геннадий Квашура работал четверть
века
Известный кинорежиссер, разбиватель сердец дам
постбальзаковского возраста и президент Российского фонда культуры
Никита Михалков в очередной раз побывал в кубанской столице. После
рабочих встреч в кабинетах краевых чиновников организаторы визита
заявили киномэтру, что его поджидает сюрприз и повезли Михалкова в
поселок Пашковский. Когда Никита Сергеевич вместе с губернатором
Александром Ткачевым поднялся на второй этаж кирпичного дома
по улице Старокорсунской, то восхищения не сдержал: перед взором
режиссера предстало масштабное полотно «Переселение
запорожских казаков на Кубань» размерами 3,10 на 6,80
метра.
Над этой картиной потомственный казак, член Союза
художников Геннадий Квашура работал 25 лет, и только на днях
придирчивый мастер решил, что дело всей его жизни завершено.
- Не ожидал увидеть такое, - не скрывая восхищения,
Никита Михалков рассматривал, пожалуй, самую длинную картину на
Кубани.
Общеизвестный факт - режиссер чрезвычайно гордится
своим родством с великим русским живописцем Василием
Суриковым, мать Никиты Сергеевича была внучкой художника. А
картина Геннадия Квашуры перекликается с полотнами Сурикова и еще
Ильи Репина, который в начале прошлого века приезжал в
Екатеринодар искать натуру для своих запорожцев, пишущих письмо
султану.
О том, что Квашуре для своего масштабного замысла
пришлось специально строить мастерскую, «КП» - Кубань» рассказывала
в номере за 8 апреля 2003 года. Первый эскиз картины он написал еще
в 1977 году. В колонну казаков-переселенцев художник поместил и ныне
действующих лиц - пашковские казаки охотно позировали своему соседу.
Самого себя Геннадий Квашура изобразил на полотне в шляпе-брыле.
Кстати, он - единственный герой, чей взгляд устремлен на будущего
зрителя.
А вот со зрителем-то могут возникнуть проблемы, ведь
картина таких размеров для Кубани большая редкость. Например, в
Краснодарском выставочном зале при высоте потолков в 4 метра, а
дверей - меньше 3-х для экспозиции картины придется ее сворачивать,
а уже на месте сбивать подрамники. Никита Михалков в присутствии
представителей краевой власти отметил, что подобное творение должно
находиться в соответствующем месте, чтобы его можно было
рассматривать вдумчиво и со вкусом. И чтобы сделать это могли не
только гости Геннадия Тихоновича, но и все желающие
кубанцы.
Сам художник радостно и смущенно смотрел на
киномэтра. Столь почетные гости в его мастерской оказались впервые.
Уже потом Геннадий Тихонович признался, что сказанные Михалковым
добрые слова - самая высокая оценка его творчества.
Валентина АРТЮХИНА.
Фото ТРК «НТК»: Никита Михалков почувствовал в
кубанском художнике родственную душу
http://kuban.kp.ru/2004/02/13/doc14418/
http://slav.kubanol.ru/pn/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=89 |