Яким треба бути, щоб давати раду... дванадцятьом дітям і, скажімо, 170 га землі? Про це знає мама і фермер в одній особі - Роза Поліщук із села Посягва Гощанського району Рівненської області, яка за вміння поєднувати на перший погляд непоєднуване торік отримала почесну урядову нагороду - орден Княгині Ольги.
Втім, без чоловічого плеча, з яким Розі пощастило сповна, чи було б це щастя саме таким - земельним і багатодітним?

Осіли посередині й збудували хату з... картоплі й капусти

Воістину Бог мудро парує людей: Роза й Олег народилися в селах, що по сусідству, обоє - з багатодітних родин: у її сім‘ї п’ятеро дітей, у його - троє. А вперше стрілися... на дорозі біля ферми села Сергіївка, де Роза працювала лаборантом. Чи то пак Олег, вгледівши симпатичну дівчину (певне, уже тоді в ньому нуртували інтуїція й підприємливість), вирішив одразу ж їй і запам’ятатися. Він, обіймаючи на ту пору посаду інженера з техніки безпеки, нагрянув до Рози буцім із перевіркою... Одне слово, через три місяці усе завершилося весіллям. Розі й Олегові було тоді по 23 роки. Сьогодні обом минуло тридцять вісім, і вони - батьки дванадцятьох дітей: Юлі (14 років), Ганнусі (12), Каті (10), Віти (9), Богданчика (8), Люди (7), Оксанки (6), Світлани (5), Галини (4), Марійки (3), Павлика (2) й Данилка, якому 5 березня мине всього лишень три місяці.
Але не тільки на дітей багаті Поліщуки, а й на землю - нині у їхньому господарстві 170 га землі, а ще майже 70 голів великої рогатої худоби, оргтехніка. І “радощі”, пов’язані з господарюванням у рідній державі. Починало подружжя прозаїчно - через безвихідь, коли розпалися колгоспи і йшлося не про заробіток навіть, а про виживання, вирішили взяти в оренду землю (Олег за фахом агроном). На зароблені з гарного врожаю 1997 року гроші купили старого тракторця. “Уся ця хата, - показує, сміючись, Олег на чималий дім із добротними прибудовами, - з капусти й картоплі”.
До слова, стоїть обійстя Поліщуків у Посягві - поміж тих двох сіл, де Олег і Роза народилися...

І бика зважать, і до Президента в гості з’їздять

Не одразу Поліщуки стали фермерами. Спершу працювали як одноосібники, й 2002 року за результатами роботи посіли перше місце в Україні. А вже наступного року зареєстрували своє господарство як фермерське з милозвучною назвою “Малий оазис” і знову стали найкращими в Україні фермерами, отримавши в подарунок міні-трактор. “Оце “міні”, - каже Олег, - якраз і підійшло для нашої малечі. Вони на ньому хоч досхочу по всій хаті попоїздили - потужний шмат землі потребує потужної техніки. Тож із дарунком довелося розпрощатися”.
Діти Поліщуків - окрема тема. Вони - сіль тієї землі, якою живуть Олег і Роза. Особливі задатки стати в майбутньому фермеркою, за словами Рози, має семикласниця Ганнуся. Вона то жваво водить трактор, то, зажадавши дізнатися, чи набрав у вазі племінний бик, - заганяє його доти, доки він сумирно не стане сам на ваги. А то якось напросилася поїхати із батьком у Київ на з’їзд фермерів. Знала, що будуть стрічатися з Ющенком, тож тихцем від усіх протягом місяця збирала гроші, що батько видає усім дітям на шкільні обіди (до речі, Поліщуки принципово не користуються правом багатодітних батьків на безплатне харчування для дітей). Уже в столиці чкурнула, поки дорослі займалися своїм, у підземний перехід, де купила дев’ять гвоздик для Президента і нову шаль - для себе. “Ганнуся чимось нагадує мене в дитинстві, - ділиться Олег. - Я так любив коней, що за щастя бачити їх і їздити верхи міг щоразу тікати на нічні випаси. Батькові доводилося заледве не прив’язувати мене до ліжка. До речі, перший кінь, що з’явився у приватному господарстві на всі п’ять сіл, був у мене...”.

Головне завдання влітку - завидна позбирати всіх дітей

Поки випитуємо в Рози секрет виховання дітей, Олег дістає цікаве фото з домашнього архіву: зима, сліпучий сніг, а на ньому, виблискуючи рожевими дупками, розтираються цілющим дивом усміхнені малі Поліщуки. Мовляв, ось вам і відповідь на ваше запитання: старші виховують молодших у роботі й спільних іграх. Але головне - приклад батьків. “Аби їсти було наварено, а це на сніданок, приміром, ні мало ні багато - дванадцять літрів першого і десять другого, - каже Роза, в якої нині гаряча пора - на фермі саме теляться корови. - З усім іншим вони самі дають раду”.
Загалом в особливо напружені дні Поліщуки наймають шість-десять чоловік поміч, але під час літніх канікул, коли діти стають за пастухів, кращих робітників годі знайти - жодна корова не зайде в шкоду, жодна не згубиться. Вони сміливо можуть пізньої пори залишитися на ніч на фермі, де обладнано кімнатку з усіма вигодами: це краще, вважає Олег, ніж повертатися додому й або через п’яничку перечепитися, або на якогось пса бездомного натрапити.
“Найголовніше влітку завдання, - зізнаються Поліщуки, - завидна позбирати всіх дітей! Якось Катя, сподіваючись, що тато іще поїде трактором увечері на ферму, так і заснула там, очікуючи його. Прокинувшись від місячного сяйва, постукала в хатні двері о... четвертій ранку. Та й забави у малих Поліщуків нестандартні: нині це лелека, що не полетів у вирій, а рік тому була сова, яку Олег, обмерзлу й перелякану, витягнув з річки й тимчасово оселив дома.

НИНІ ПОГОЛІВ’Я ХУДОБИ МЕНШЕ, НІЖ ПІСЛЯ ВІЙНИ

Нині фермери Роза й Олег переймаються одним: через нестійку не стільки навіть економічну, скільки політичну ситуацію в країні не можуть ефективно спланувати роботу свого господарства. Ось тепер Поліщуки, які так гарно вміють вирощувати картоплю й капусту, змушені перепросити всю сільськогосподарську техніку - свого часу зробивши ставку на овочі, аж ніяк не могли передбачити бензинової кризи, тож заледве повернули втрачене, продавши майже за безцінь.
Тепер змушені зосередитися на тваринництві: “Подумайте лишень, - каже Олег, що вправно цікавиться спеціалізованою літературою, - нині в Україні поголів’я великої рогатої худоби менше, ніж було 1945 року, тобто після війни!” Він впевнений у тому, що, саме в цю галузь сільського господарства потрібно нині вкладати кошти, - і результат не забариться. А ще Олег, який обожнює роботу на землі, бідкається, що змушений тепер більшу частину часу займатися паперовою тяганиною - через ту ж таки недалекоглядність закону для фермерів.
...Поліщуки по черзі беруть на руки маленького Данилка. “А коли ж ви, Розо, чіпляєте отого заслуженого ордена Княгині Ольги - нагороду від Фермерської спілки?” - запитуємо спохопившись. “А раз вдягнула, щоб сфотографуватись”, - скромно відповідає мама і фермер в одній особі. Попереду в неї і її надійного, тямущого й працьовитого чоловіка - сила-силенна роботи.
... І тягуча, така небажана для фермера невідомість - місяць до виборів, місяць після. Що ж там далі, коли всі нарешті полегшено зітхнуть у своїх нових кріслах.

Наталка ШЕПЕЛЬ

Газета "Сім'я і дім"

Виступити на Форумі >>>

Підприємства Костопільшини