Дорогії земляки!
Ми розміщуємо новини про життя українців з усього світу.
Надіємось на співпрацю.
Надсилайте свою інформацію - ми постараємось розміщати її на наших сторінках:
Бажаємо всім щастя й успіхів !!!

Розмова з членом ради «Української родини», президентом телерадіокомпанії «Сургутінтерновини» Сергієм Катаєвим

Щедра українська мова має в своєму запасі багато слів, змістовною основою яких є слово добро: доброчесність, добродушність, доброзичливість, добросердя, добросовісність, доброта… Як часто ми замислюємось над тим, що доброго зробили сьогодні? І що таке доброта  взагалі?  Чи існує певна межа між добром і злом? Чи на все життя залишається в нашому серці те поняття добра, яке було закладене в дитинстві – самому світлому для більшості із нас періоді  земного буття?.. Кожен знаходить відповіді на ці питання самостійно. І якщо людина визначає пріоритетом свого існування на Землі доброту, в основу своїх  діянь та помислів ставить  добро, то є показник Людини, великої людяності та поваги до інших!

Мій сьогоднішній співрозмовник Сергій Михайлович Катаєв – журналіст, президент телерадіокомпанії «Сургутінтерновини», член ради «Української родини». Історію родини Сергій Михайлович знає не по розмовах: він сам є її творцем, оскільки з перших днів утворення української організації в числі активних її учасників. І сама присутність цієї людини в раді «Української родини» вже говорить про її унікальність: і унікальність ради, і, звичайно, унікальність Сергія Михайловича. В унікальності і ради, і мого співрозмовника допомогла розмова, яка відбулась в перший день весни.

- Пане Сергію, прошу розказати про себе: адже ми добре знаємо Ваше сьогодення, і мало знайомі з Вашим минулим?

- Народився в Україні, в місті Зміїв Харківської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного  університету імені Т.Г.Шевченка. До університету я працював електриком, слюсарем, оволодівав робітничими спеціальностями. Після закінчення вузу отримав направлення на роботу в Ханти-Мансійський округ. Це був 1981 рік. Почав працювати в Нижнєвартовську,  в районній газеті був кореспондентом відділу економіки. Через два роки призначений заввідділом економіки Нєфтєюганської газети. Ще через два з половиною роки став власним кореспондентом «Тюменської правди». Працював не дуже довго власкором газетним: через рік запропонували бути власкором, але вже Тюменського обласного телебачення. Хоча для мене робота тележурналіста була незвичною, все ж погодився. Адже обов’язки журналіста в газеті, на радіо, на телебаченні однакові: нести інформацію. Кореспондентський блокнот та ручка замінюються на мікрофон або на телевізійну камеру. Зміна діяльності зобов’язала оволодіти технічними помічниками кореспондента: допомогло юнацьке захоплення радіотехнікою. Це був 1985-1986 рік. Тюменське обласне телебачення в той час по суті було філією Центрального телебачення. Був чіткий план, скільки треба відзняти сюжетів в місяць, який об’єм інформації представити в Москву…

Наша довідка: В 1988 році Катаєв переїхав у Сургут. Чотири роки керував Сургутським регіональним корпунктом по Сургуту, Нєфтєюганську та Когалиму Тюменського комітету по телебаченню и радіомовленню. В 1992 році стає керівником прес-центру Сургутської  міської ради народних депутатів. В 1990 році Сергій Михайлович відкриває першу в Сургуті телекомпанію. З того часу ТРК «Сургутінтерновини» - один з кращих в регіоні засобів масової інформації. Зрозуміло, що діяльність компанії, її  перспективний курс розвитку та ідейна позиція в цілому  залежать від позиції не стільки Катаєва - президента, керівника, скільки Катаєва - журналіста. Тому подальші мої питання стосувалися саме цієї проблеми.

- Сергію Михайловичу, прокоментуйте, будь-ласка, з позиції журналіста слова письменника  Г.Честертона: «Справа не в тому, що світ став набагато гіршим, а в тому, що висвітлення подій стало набагато кращим».

- В свій час (в часи радянські)  я написав матеріал про страйк в Нєфтєюганску. Страйк був! Звичайно, не в тій формі, в якій ми привикли його сприймати на Заході в радянські часи, але страйк був: люди вимагали виплатити їм зарплату. Я чесно про  це написав. Згадуючи те, що було після виходу матеріалу, розумію, що мені пощастило: відстояв мене головний редактор.  Чим могло закінчитись все - можна тільки уявляти!  Так от з того часу розумію, що реально висвітлення подій стало кращим, але на жаль, світ від цього не став кращим. Як тільки засобам масової інформації дозволили писати, говорити і показувати  всі недоліки і гріхи нашого світу, тільки про це і пишуть, говорять, показують! Щоправда, зараз ситуація змінюється на кращу! І читачі, і глядачі, і журналісти зрозуміли, що неможливо писати тільки про вбивства, кримінальні авторитети, техногенні та природні катастрофи, про наркоманію, про мафію і таке інше.  Позитивні емоції потрібні! Адже дивіться, як давно не писали  просто про хорошу людину,  про доброго керівника, про добросовісного працівника, про захоплення, про живі людські почуття! Адже це і є життя! Життя не тільки в тому, що нас оточує негатив (хоча це є складовою частиною буття людського)!  Треба знаходити, писати, говорити про людей добрих, хороших, нормальних… Тоді і світ стане кращим!

- Ми знаємо Вас як талановитого журналіста. Журналістика для Вас, певно, дуже багато означає. Однак все ж прошу ще один вираз прокоментувати: «Справжня слава – це коли ваше ім’я ціниться дорожче, ніж Ваша робота».

-  Дійсно, до журналістики у мене особливе ставлення. Журналістика для мене не робота, це стан душі. Ім’я без журналістики ні про що не говорить!  Але своє ім’я поза журналістикою не уявляю. Звичайно, стає приємно, якщо під ім’я Катаєв дають кредит: справа йде не про фінансовий, а про моральний кредит. В деякій мірі  це приємно, але від цього більш  відповідально!

- В «Українській родині» Ваша участь, Ваша позиція залишаються також на подібних моральних та етичних засадах? 

- Для мене Родина – це можливість єднання з людьми близькими та рідними. Рідними і близькими по духу, по мові. Це можливість простого людського спілкування. Перші роки такого спілкування для багатьох дійсно були родинними! І я себе почував вільно, в своїй родині!  

- Щось змінилось в теперішній час? «Українська родина» стала другою?

- Змінилось відношення до спілкування! Тоді не було ніяких «булав». Говорив нам Павло Клименко, щоб ми приходили до родини, і ми йшли. Йшли для простого спілкування, потребу в якому відчував кожний. Говорила Ганна Литвин, щоб приходили співати, і ми співали, і наш спів об’єднував не тільки українців: серед  перших учасниць ансамблю «Зоряна» мало було українок по національності. Українська пісня нас єднала. І ця пісня виводила нас на єднання з другими українцями світу: наш ансамбль виступав на Всесвітньому форумі українців в Києві! А зараз є певне непорозуміння між недавніми керівниками нашої родини.  А як результат страждає діло!

Я не бачу ніяких причин для будь-яких протиріч в нашій організації і вірю в її майбутнє! 15 років - це ще тільки початок! І чим частіше ми будемо спілкуватись, тим міцнішою буде наша родина.

- Чи є в Вашому житті закон, кредо, девіз, який завжди приходить на думку, коли стає скрутно, коли треба прийняти важливе рішення? 

- Тепла і душі! Завжди треба щось робити! І чим добріша, людяніша праця, тим більше користі. Не тільки  для мене, не тільки  для інших  людей, але й для майбутніх поколінь.

- Плануєте своє життя? 

-Звичайно! Коли хочеш чогось домогтися в житті, треба планувати. Без плану можлива зустріч тільки з друзями.

- Знаю, що у найближчих Ваших планах участь у виборах в Думу міста Сургуту. Ради чого?

-  Хочеться не тільки говорити про проблеми, а вирішувати їх. Оскільки я журналіст, я бачу ці проблеми очима виборців. Чиновники бачать ці проблеми в іншому ракурсі. Свіжий приклад: журналісти нашої компанії виявили те, що дітям, яких залишають в дитячих будинках після народження (а таких є чи досить), не вистачає іграшок. Тоді, коли вони забезпечені всім необхідним для життя, вони не мають тих символів дитинства, без яких самого дитинства не може бути – іграшки. Ми звернулись до жителів міста, і вони відгукнулись. Ціла кімната в нашій телекомпанії була просто забита не тільки іграшками, а й іншими предметами для дітей. Ми виявили цю проблему, ми вирішили її, але можна ж зробити так, щоб подібних проблем не виникало. Тому я іду на вибори!

Світло доброти дійсно наповнювало мого співрозмовника: хотілося ще і ще говорити з цією доброзичливою, усміхненою людиною.  Впевненість в тому, що його доброти хватить на багатьох і що в основі його діяльності добро виконуватиме головну роль, не залишала мене.

Записав Микола ГАНУЩАК.

kolya68@list.ru

Виступити на Форумі >>>

Підприємства Костопільшини