 Іванкові Шепелю сьогодні минає три роки. Маленький дзвіночок гомонить щодня так багато, що всі хатні іноді хапаються за голови і просять: “Іванку, чш-ш-ш”. Та з іншого боку, тепер важко уявити дні без того нескінченного “А що то?”, “А де?”. “Мамо, а чого?” - часто доскіпується малеча. “Бо того”, - дає іноді відчіпного стомлена мама. “Це не відповідь”, - обурюється дитина. А починалася епоха говоріння так:
2 роки і 2 місяці
- До мене соплі ... лізуть...
* * * * *
Неділя. Відпочиваємо в бабусі Валі. Мама вийняла з шафи книжечки. В одній з них - пісеньки з нотами. Іванко довго ті нотки роздивляється - і:
- Оце сунички?
* * * * *
Зайшов з бабусею Сонею в магазин. Побачив розкладені в лотках курячі яйця.
Здивовано:
- О, яйця ростуть!
* * * * *
Мама їде з Іванком у центр, де на них чекає тато, щоб піти погуляти.
- Біля прокуратури, будь ласка, - просить мама водія.
- Біля покулатули, бульаска, - і собі повторює Ваня.
Маршрутка слухняно спиняється, і Ваня, якого мама несе до виходу, голосно співає на цілий салон:
- Д-я-якую то-о-обі-і-і-! (з репертуару відомого гурту „Океан Ельзи”).
* * * * *
3 серпня 2005 року
Їдемо в маршрутці й сидимо біля вікна. Саме визирнуло сонечко, - якраз у вічі. Іванко, сердито затуляючись:
- Сонце дує.
* * * * *
4 серпня 2005 року
Купаємося. Уважно дивиться на душ, що висить, і на Г-подібний кран біля умивальника.
Робить висновок:
- Мамо, дощик (тобто душ) стоїть, а кран - сидить!
* * * * *
Дорогою в садочок час від часу спиняється і зачіпає слід комариного укусу на ніжці:
- Комарик чухається.
* * * * *
2 роки і 4 місяці
З роботи повернувся дідусь Іван. Натомився, береться за спину.
- Шо, дідусю, - співчутливо питає малеча, - спина кашляє?
* * * * *
- ...Слізки ворушаться...
* * * * *
Мама вдягнула футболку, де зображене сердечко, всипане дрібними камінчиками.
Ваня, зачіпаючи їх рукою:
- Мамо, шо то за... прищики?
* * * * *
Ваня лінується йти ніжками в садочок - умаслив маму, щоб понесла трішки на руках.
Потому цілує її в щоку і, багатозначно зазираючи їй у вічі, співає „подяку” (мелодія незмінно улюбленого ним „Океану Ельзи”):
- Моя машина - остання любов!
* * * * *
У глибині парку якісь молоді панни розважаються.
Мама:
- Дівки регочуть.
Ваня:
- Собаки брешуть.
* * * * *
Мама з Ванею повертаються додому маршруткою. Якийсь симпатичний молодий чоловік сідає позаду них. Потім нахиляється до мами і запитує, чи доїде цією маршруткою на 40-й квартал.
- Звичайно, - каже мама.
Ваня, „інтуїтивно” вловивши „небезпеку”, голосно на весь салон:
- Мамо, а де тато?!!!
* * * * *
Вересень 2005 року
Мама скип'ятила молоко, - воно звурдилося, а тут якраз дитина просить свою порцію.
Щоб прояснити Іванкові ситуацію, мама бере його на руки і, показуючи на каструльку, розповідає про те, що сталося. Ваня засвоюючи „інформацію”, перепитує:
- Молоко згорнулося, так ?
- Так, дитинко, скрутилося...
- ...і поламалося, - зітхає Іванко.
* * * * *
Йдемо з садочка, дитина тре кулачком очі.
- Що там таке, сину?
- Очки в сміттячко попали.
* * * * *
- О, мамин Іра пішла. (Іринчина мама пішла. - Авт.).
* * * * *
Вдягнули трусики, а вони „не туди” попали. Ваня крутиться:
- Бач, трусики мені ЩОСЬ роблять.
* * * * *
Дідусь Іван вранці:
- Все, немає нічки. І хай та нічка іде ... хай вона іде...
Онук Ваня (спокійно):
- В баню.
* * * * *
Дорогою до садочка мама розповідає синочкові, як називається те чи інше дерево. Так стали вітатися з берізкою, горобиною та обліпихою. Якось, повертаючись додому, Ваня каже:
- Добрий день, берізка, добрий день, горобина, добрий день... мам... ну... як її (забув, як називається обліпиха - Авт.) - пластилін!
* * * * *
Якось, побачивши бюстгальтер, - запитав у мами, як „оце” називається. Аби не обтяжувати дворічній дитині життя, мама назвала цей елемент по-простому - „ліфчик”.
Дитина, вочевидь, почула „олівчик”, запам'ятала і якось у неділю ввечері, коли мама саме перевдягалася, а синочок збирався купатися, відбувся наступний діалог:
- Мам, будеш купатися?
- Потім.
- Ну, то зніми вже хоч того ОЛІВЦЯ.
Записали тато і мама ШЕПЕЛІ
Доброго дня, редакціє газети "Сім'я і дім".
Всією сім'єю полюбляємо читати вашу газету, багато років передплачуємо. Сьогодні от хочемо поділитися приколами племінника Сашка.
* * * * *
Сашко сидить поряд із дідом на дивані. Дід чхнув, а внук йому:
- Будемо, діду, сьогодні з тобою пити!
- А я? - запитує бабуся.
- А ти ж не чхала! - відповідає Сашко.
|
* * * * *
Борюкався зі своїм двоюрідним братиком. Вибравшись на братову спину, коментує:
- Так бився, що аж борода болить.
* * * * *
Бабуся каже:
- Сашку, чим це ти так гарно пахнеш?
- Зубами. (Перед тим почистив зуби. - Авт.).
* * * * *
Граючись зі старшим братом, Сашко скаржиться:
- А мене Андрій дожимає (тобто доганяє - Авт.).
* * * * *
Так захопився малюванням, що забув про все на світі:
- У мене плюна (слина - Авт.) тече.
* * * * *
Якраз у той момент, коли всі сидять за столом, хоче вийти.
- То під столом пролізь, - радять йому дорослі.
- Під столом не можна, там же люди...
Записала тітка Наталія КОПИСЬ, м. Луцьк
* * * * *
Шановна редакціє тижневика "Сім'я і дім"!
Багато років передплачую ваше видання. Читаю газету з першої до останньої сторінки.
Дуже подобається рубрика "Вустами дитини". Моєму маленькому внучку Ігорчикові аж три роки. Ось деякі з його "перлів".
* * * * *
Маленький Ігор сидить у хаті й дивиться у вікно (це було восени). Гукає:
- Бабуню, дивися, гусінь на яблуні повісилася.
* * * * *
Поки стояв біля вікна - побачив зграю ворон, що всідалася на яблуню:
- Дивіться, наші кури каркають, і волосся на них - чорне-чорне!
* * * * *
І знову про ворон: перед заходом сонця вони завжди пролітають на нашою хатою і голосно каркають. Дідусь до внука:
- Дивися, Ігорчику, як багато ворон летить.
А він мені:
- То не ворони, то каркаги.
* * * * *
Перед першим вересня всі діти йшли до церкви сповідатися - і дідусь взяв із собою на богослужіння Ігорка, а він малий іще, на місці не стоїть, крутиться, одне слово, бешкетує. Дідусь робить зауваження:
- Ігорчику, не можна так поводитися в церкві: Бозя все бачить і буде сваритись. Ти краще послухай, як гарно співає хор.
Малий у відповідь:
- Гарно співає? Що ж тут гарного - от Сердючка, та співає гарно, - можна руками й ногами викручуватись.
* * * * *
Ідуть селом корови. Ігор, дивлячись на них:
- Діду, діду, дивись, у корови так багато пісюнців поміж ногами, а у мене тільки один.
- То в неї такі великі циці.
- А чому вони гойдаються?
* * * * *
Заколов сусід кабана. Малий Ігор пішов подивитися:
- Діду, а хіба кабан змерз, що ви його грієте?
Записав люблячий дідусь Володимир Йосипович ПРИХОДАТ, с. Кременець
 Катрусі два роки. Розглядає “Довідник мисливця”:
- Це лисичка, це білочка, це лось… А це (показує на тхора) фу!
* * * * *
Катрусі два з половиною роки. Просить, щоб її сфотографували:
- Зараз тато візьме патіхалку (тобто фотоапарат) і буде нас патіхалувати (тобто фотографувати).
* * * * *
Чотирирічна Катруся дивиться по телебаченню рекламу, яка їй дуже подобається.
- Мамо, дивись, ця реклама про веселе добречко!
* * * * *
Одного дня Катруся нам повідомила:
- Хочу бути балериною, щоб їсти “Рафаелло” щодня!
* * * * *
Ярославчик (йому три роки) після прочитання казки “Гуси-лебеді”:
- А мене гуси-лебеді не вкрадуть, бо я маю автомат - вони злякаються й полетять.
* * * * *
Синочок розглядає пальці на руці й каже:
- Оцей пальчик - вказівний, а оцей - товстий...
Виправляю:
- Не товстий, а великий.
- Мамо, ну він же маленький, а не великий. Цей пальчик просто товстий!
* * * * *
У п'ятирічному віці Катруся нас приголомшила:
- От виросту і вийду заміж за Рому, потім за Богдана, потім за Сергія... Щоб ніхто не ображався.
* * * * *
Якось Катруся заявила:
- Наша хата уповноважена нас зігрівати.
* * * * *
Ярослав співає пісню з кінофільму “Мухтар”:
- Четыре лапы, уважный нос… (замість влажный. - О.Г.)
* * * * *
Катруся:
- Є така пташка - трикозуб, вона гарно співає й бореться за Україну.
* * * * *
Бабуся захворіла. Катруся дає їй поради:
- Спочатку вам треба зайти у той кабінет, де зуби виривають, а потім у той, де призначають ліки.
* * * * *
Катруся розмірковує про політику:
- От Юля Тимошенко сиділа за великими мікрофонами, а потім її чужий дядько вигнав...
* * * * *
Катруся:
- У нас в садочку є постелянша.
Виправляю:
- Не постелянша, а кастелянша.
- Ні, постелянша, бо вона нам постіль міняє!
Записала з вуст своїх дітей Оксана ГОЛОВІЙ, м. Луцьк
|
Якщо Ви маєте свої доповнення - напишіть нам: