Роздуми вголос про "благодєтєльство" від
лукавого
"Чи будемо пересівати Волю?"
Степан Колесник
Наукова історична конференція, яка за пропозицією члена нашої
громади Миколи Малухи нещодавно відбулася в Мурманському
державному педагогічному університеті, стала поштовхом до роздумів і
окреслення певних висновків. Цікаво було зустрітись з російською
молоддю і зайвий раз зіткнутись з абсолютним переконанням того, що
Росії не бракує заступників і адвокатів. Ці молоді росіяни завзято і
"зубато" підносили авторитет Росії, досить грамотно уболівали за
економічні і політичні її інтереси. В їх поведінці відбивалась
повага і чемність по відношенню до Президента Володимира
Путіна, вони переймались за свою Батьківщину кожною клітинкою
душі і мозку.
Скажу відверто: мені сподобалась ця "гостроязична" російська
молодь. Однак, певною мірою я чатувала себе на думці, що мене
опановує якась заздрість, а часом і роздратування. Щось дряпало мене
з середини. І все ж доводилось збагнути розумом, що переді мною
російська студентська молодь, і в кого їй, зрештою, вірити, як не
свого російського Президента?
Допомагала швидкоплинна думка, що рівноважилась аргументами, які
несли в собі відчуття заспокоєння та навіть здіймали в мені
щемноприємну хвилю гордості і оптимізму за українців. Українська
молодь голосно сказала: "Нас багато!, Hас не подолати!" Щоправда,
найбільшою мірою то відбувалось в самій Україні, на Всеукраїнському
Майдані, але ж політичний імідж нашої української держави залежить і
від того, як сприймають її у Світі. Не крайня на черзі і та думка,
що кується від Москви до самих її промосковських окраін.
Найбільший зазубень на конференції важився Україні і українцям за
газ, який начебто "Украина получает практически даром от Росии".
Саме тут настав час, як то кажуть, вдарити аргументом від - навпаки.
Відтак, кажу я нашим з Миколою опонентам: "Недооцениваете ви
Владимира Владимировича Путина, как впрочем і всё Кремлёвское
руководство, очень недооцениваете…" Молоді люди вирячили на мене
здивовані очі, окреслені німим питанням, - з якого це дива, ця тітка
в вишиванці, яка щойно боронила УПА і все українське, переймається
авторитетом російського президента?!
Я тим часом продовжувала: "… Неужели ви думаете, что российскоє
руководство просто так, совершенно бездумно, разбазаривало
російський газ?"… "Безусловно нет", - почула я від збитих з
пантелику студентів. Отже, кажу, ви самі вилущили цю відповідь на
поверхню, а я лише додам, що в російських "симпатиях" відносно
України занадто багато підводного каміння, про існування якого
чомусь вперто замовчують всі ЗМІ Росії. І повірте, кажу, що
Володимир Путін сам добре зацікавлений в економічному ланцюгу з
Україною. І це не тільки утримання кораблів російського флоту в
Севастополі, це не тільки українські гроші, які знайшли "вічний
притулок" в союзному ощадбанку, - заплачено за все! Отже і в разі з
газовим "благодєтєльством" все не так мило, як вам вважається...
Мені буває щемно, коли дорослі мужі в краватках щиро вважають, що
Росія визнала Україну Незалежною і Європейською Державою і така
вимога в ціні за газ обумовлена саме цими міркуваннями. По перше,
увесь цей спектакль має статус відвертої передвиборчої акції. І до
початку березня набере ще великих обертів, аби хоч в якийсь спосіб
вплинути на виборчий перебіг подій в Україні. А по - друге, - дивно,
що саме пересічна тітка в вишиванці має переконувати деяких вчених
мужів, в тому, що, коли "Бєлокамєнная" і дає щось однією рукою, то
до себе прибирає двома.
Українці вже були свідками такого "благодєтєльства" від -
лукавого і під час "кризи" з пшеницею, і під час цукрової "кризи", а
тепер ось маємо наслідки "газової кризи". Москва, як і завжди,
вважає, що саме їй "видніше", кому стояти на чолі української
держави. І, аби її краще розчули, протискується з тими своїми
братніми підказками і в вікна, і в двері… Як про це влучно сказала
велика наша поетеса Ліна Костенко: "Так вирипали двері України - аж
холодом з Європи потягло"
А щоб думка з Москви була цілком "слушна" і "своєчасна", то
"заглавні" порадники прибгаються, "як і годиться", за 2-3 доби до
початку виборів, аби поділяться своїми думками і оцінками прямцем з
українських телеекранів. Певна, що цього разу українцям вистачить
здорового глузду не допустити такого втручання в політичні справи
незалежної держави. А в тім, дуже незатишно мені… Реальність
виглядає не зовсім оптимістично. Росія почувається в Україні занадто
по - домашньому, бо має рацію. І відбувається це тому, що
промосковськими заступниками щедриться і в самій Україні.
"Українонько! Де ж та істина?
Як позбутись тобі сатани?
Що робити тобі з комуністами,
Як, вважай, півнароду - вони?"
Володимир Бровченко
Україну скубуть в самій Україні всі, кому тільки заманеться,-
цілий виплід контрреволюційного кубла - "соціалісти-флюгери" і
соціалісти "прогресивні", крикуни - "регіонали" і "новодемократи" –
“кушнарьовці”, комуністи сьогоднішні і комуністи розстрижені,
костусівські "союзівці" і інша лукава пошесть, яка ховається в тіні
хреста. Долучаються до цієї зграї лукавих гравців і всілякі
симпатики "великого і могучего", також відверті "рускоязичні", -
прямі нащадки тих "допрєсєлєнцев", яких підкинули Україні на усадьби
- пустелі, в готові відбудовані хати, на благодатні врожайні землі,
ті ж самі "благодєтєлі" - комісари після голодомору 1933 - 1934 -
го. Тепер онуки тих "допрєсєльонних" небезпідставно волають про свою
"істінність і канонічність " на цих землях. Отже, плекаються
інтереси, як самої Росії, так і проросійські її інтереси в самій
Росії, що абсолютно зрозуміло, але, поза всілякою логікою, і в
Україні також.
Інтересами ж України в Росії переймаються хіба що поодинокі
патріотично-налаштовані українці, які міряють життя совістю та очима
свого Роду і яких за такі погляди і уболівання за свою Батьківщину
пресує і цькує переважна більшість шовіністично налаштованих росіян,
а ще і "свої" яничари - покидьки. В Росії вигідно і зручно
скаргувати на Україну, підтримувати невдоволення Росії і тішитись
отим брудом, що ллють на Україну російські ЗМІ.
В Росії ставляться прихильно до тих українців, які паскудять
українську мову, соромляться своєї Батьківщини, засуджують її
політику і попросту підгавкують шовіністам. Частенько доводилося
читати в українській пресі про створення в Росії псевдоукраїнських
осередків, які заходяться лютою ганьбою і кидають багном в бік
України за "несговорчивость и нежелание жить в союзе".
Hавіть в невеликому заполярному Мурманську тримаються купи такі
псевлопатріоти України. У нас навіть зявилося дві таких
псевдо-українських організації…
"…Україно, Великомученице, зоре моїх
нещасть!
Де сини твої, мамо?.. Тільки руки ламати.
Один за тебе умре. Другий тебе продасть.
Третій не знає, хто його мати…"
Ліна Костенко
В народі кажуть: "Гуртом і батька добре бити". Трохи дикунська
приказка, бо як за аналогією то, напевно, і матір також… добре бити
гуртом… Але цей вислів досить актуальний, коли розумієш, що
подібні підлабузи, незалежно від того, де вони живуть, в Україні, чи
в Мурманську, підмагають бити мати Україну таким відвертим
шовіністам, такому причаєному кублу в Україні, як партія "Русский
блок", "Прорыв", "Руська", "Славянська" та інші. Якась прелюдія до
наближення кінця світу, бо хіба ж це можливо уявити, щоби в Росії
були створені, офіційно зареєстровані і діяли в супереч державним
інтересам політичні партії за національною ознакою?! А в
Україні діють…Діють з метою національного винищення всього
українського. То ж не дивно, що кожне покоління в Україні “пересіває
Волю” і починає боротьбу за Свободу з абетки.
Стережися, моя Україно, засух, пройдох і всіляких нишпорок -
приблуд. Стережися, моя Земле, московських приймаків - угодників,
тих, що власною чуприною сміття з порогів кремлівських змітають.
Пильно стережись! Повсякчасно по російському радіо і телебаченню йде
"виховання", а скоріше вишкіл на впізнавання ворога і недотепи. Як
це влучно помітили українці з Новосибірську, нерідко в російських
ЗМІ ворогом тим і стецькуватим недотепою має бути недолугий “хохол”.
Якщо в сценарній версії передбачений якийсь телепень, або
жаднюга-скупердяй, то прізвище в цього "кіно - героя" обов'язково
українське, - від нього тхне хамовитим суржиком і салом.
Продажній дворовивий підмітало, який всіх і всяк за пляшку горілки
здає "мєнтам", звісно ж, українець. Прицюцькувата дрібнотямуща
"няня" в багатокілометровому непоміркованому серіалі приголомшує
своєю придур'ю і тим таки, "хохляцьким" діалектом. Вся оця суміш
багновиння і ординської люті транслюється і по українським
національним каналам. В такий спосіб нав'язливо і настирливо
прищеплюється почуття меншовартості і хибнокепської третьорядності
всьому українському. Схоже, нас, українців, намагаються
переконати в тому, що все дурнувате, недолуге і продажнє - є єдиним
носієм української нації…
Всюди на покуті кривда… Отче, Боже, Визволи мою Україну від
лукавого…
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА
Мурманськ
Лютий 2006 р.
getmanova@list.ru |