|
 З почуттям безмежної подяки і відчуттям душевного щему тримаю в руках нещодавно видану книгу, яка так і називається -
“Убієнним синам України. Сандармох”
Заплакав
місяць
в журбі у
чорній,
сховав він очі
срібні.
Неначе світ
посивів,
неначе хтось
сп’янів,
а може, то мати
відкопує синів?
Ніна Матвієнко
Призупинимо мить, запалімо свічку
пам’яті, зустрінемось в відчутті нестерпного болю на відстані сльози
…
“Сандармох” - страшний невимовний жах,
від усвідомлення якого вгинається Земля, здригається свідомість,
обпалюється навіть найменший нерв….
Події тих страшних років торкались
нашого дитинства, прихованими і обережними спогадами наших батьків,
тихо западали в душу, карбувались свідомістю. Тому ми,
дійшовши сивочолого віку свого, не розминулись з присмаком
утаємниченого жалю і з виміром тяжкої непосильної кривди. Отже,
настав час і нам, сьогоднішнім, засіяти правдою, аби правдою і
вродило.
Велику жертовну справу проробили
небайдужі люди, спочатку розшукавши одне з місць страшного злочину
37-го, місце кривавої розправи над беззахисними ні в чому не
повинному людьми, а пізніше вшанувавши пам'ять невинно убієнних
дітей Божих.
Найщиросерднішою мірою дякую
за великий труд, за праведний
засів…
 Товариство Санкт-Петербурзького “Меморіалу”, відділу
Карельського “Меморіалу” і особисто Юрію Дмітрієву –
Людині священного поклику і невтомному пошуковцю . Дякую
землякам своїм - членам Карельського товариства української
культури” Калина”, також пані Ларисі
Скрипнuковій - як голові Громади і як
найневтомнійшій людині в цій благочинній справі.
Чи є сенс говорити сьогодні, хто був
закатований, хто був знищений… Були страчені Люди, дуже багато
людей! Земні трударі і інтелігенти, трохи старші і зовсім молоді, -
це були звичайні земні люди, втративши яких Земля збідніла, став
незатишним Всесвіт, бо відцвіли вони своїми непрожитими роками у
потойбічні пояси. Ніхто їм не витесав труну, не відридали їх
збентежені дзвони, проросли вони стогін-травою на стомленій від
чиїхось гріхів землі, а змучені Душі їх злучилися з Вічністю.
І лише налякана тиша завмерла непорушним німим свідком. Прийми їх,
Боже, в оселях Твоїх, Опікою Твоєю і Ласкою найбільшою
огорни.
Серед тисяч закатованих в тих сумних
карельських лісах покояться і діти нашої землі Вкраїнської. Одна в
Бога Земля, але певна, що кожна страчена Душа, навіть у Господніх
покоях, сумує за рідною домівкою за тим місцем, де прийшла вона у
Світ.
Хоч би земельки з рідного краю, то може б
трохи полегшало…
І земелькою Вкраїнською і великим хрестом
– тугою і заупокійною панахидою увіковічили українці ще 1997 року
місце останнього притулку земляків своїх.
Але йшов час, і свідомі своєї жертовної
справи українці, на всіх Світових теренах, збирали кошти для
спорудження пам’ятника, що увіковічить нашу невгасиму пам'ять
і тужливу гірко полинну скорботу по розстріляному суцвіттю
Родини нашої.
Відтак, височить в Карельському лісі, в
пам'ять по невинно убієнним українцям, Хрест Козацький,
безмовно наголошуючи на тому, аби пам’ятали, аби пізнавали правду,
аби не ганьбили Душі свої байдужістю і забуттям, бо
…Тут - єднокровність
спить.
Тут – оживає
глина…
(Антоніна
Листопад)
Автори і творці цієї
пам’ятної споруди художник Микола Малишко і скульптор
Назар Білик (Київ). Пам’ятник неприховано і
неперевершено вказує на причетність до українських
національних традицій, до українського мистецького подиху в
граніті.
З почуттям безмежної подяки і
відчуттям душевного щему тримаю в руках фахово видану книгу, яка так
і називається “Убієнним синам України.
Сандармох”
Цю книгу упорядкувала і підготувала до
друку голова Карельського республіканського товариства української
культури “Калина”, кавалер ордена Княгині Ольги пані Лариса
Скрипникова. Це дуже своєчасна і потрібна книга, бо не кожному
випадає можливість побувати на місці того злочину, що всотало
стільки кровочки людської, кровочки, а не водиці…
Книга дає повне уявлення про шанобливе
ставлення людства до історичної минувшини і засвідчує спадкоємність
поколінь, розповідає про те, як все було від задуму і до повного
облаштування пам’ятника. Книга містить дописи і віршовані рядки
різних за фахом людей, стислу документальну статистику, фотографії,
відомий на сьогодні список розстріляних українців і чисельний
покажчик закатованих представників інших народів. Серед авторів –
дописувачів є молодь, а це і є спадкоємний переказ болю і
пошанівку, заповіт сльози, яка покликана розтопити
камінь.
Книга побачила світ за меценатської
підтримки головного спонсора Президента концерну “Орими” пана
Олександра Колосницина, голови ради директорів ВАТ
“Петролесекспорт”.
Але найбільша вага безкорисливої
праці і старання випадає на долю самої авторки - упорядника книги -
пані Лариси Скрипникової. Щоби кермувати такою титанічною справою,
треба було всі ті страшні події пропустити через себе, виносити і ,
хоч подумки, уявити ті жахливі миті, пережиті нашими
в’язнями сумління в несамовито-скаженому 1937-му у своєму свідомому
житті. Книга пішла у життя. Переказом болю, усвідомленням правди і
дороговказом пам’яті ця книга покликана пробуджувати сумління
і запобігати пересторогою в майбуття.
Чи не найперша презентація книги
“Сандармох” відбулася в Мурманську. Під час проведення чергової
консультативної наради при Адміністрації Мурманської обл. я показала
книгу всім присутнім, коротенько оповіла про те як було розшукано
місце страшного поховання, місце кривавого злочину, привернула
увагу слухачів до того, що книга містить документальні відомості не
тільки про кількість розстріляних українців, але й представників
інших народів. На нараді були присутні Голови всіх
національно-культурних об’єднань Мурманська, представники обласної
адміністрації. Всі були зворушені і зосереджені, байдужих не було.
В історію нашої многостраждальної
Вітчизни, в книгу Буття мого народу вписана ще одна трагічна
сторінка історії. Яка ж страшна ця історія, та чи остання і ця
сторінка?! Скільки ще чорних плям, не розкритих сторінок, що
покояться під жахливо-божевільним грифом - присудом:
“Совершенно секретно”?..
Про безсмертя – то кожному
варто послухать.
Вартівницю в світах і в
собі – не поруш.
Мироточить душа, що
спізналася з Духом.
Є у всіх поколінь
мироточиво душ”.
Антоніна Листопад.
На фото: Книга Карельського
республіканського громадського товариства української культури
“Калина” - “Убієнним синам України. Сандармох”. Авторка збірника,
голова товариства “Калина” Лариса Скрипникова.
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА.
Мурманськ.
getmanova@list.ru | 
Дорогії земляки!
Надсилайте свою інформацію - ми постараємось розміщати її
на наших сторінках:
ПИШІТЬ НАМ
: 
