Дорогії земляки!
Ми розміщуємо новини про життя українців з усього світу.
Надіємось на співпрацю.
Надсилайте свою інформацію - ми постараємось розміщати її на наших сторінках:
Бажаємо всім щастя й успіхів !!!

Мабуть не помилюсь, коли скажу, що найцікавішим з двунадесятих православних свят є Різдво Христове. Це улюблене зимове свято і дорослих і малят, одне з найважливіших для всього православного людства.

Православних національних організацій у місті Нижнєкамську (Татарстан) кілька: українська, чуваська, кряшенська, російська. Кожна має свою історію і відзначає християнські свята по своєму. В цьому році головою "Вербиченьки" Євгеном Савенком було запропоновано провести Різдво сумісно. Зібрався організаційний комітет ще восени, підготовка була тривалою і ретельною.

Відсвяткувавши Різдво вдома з родинами, не зважаючи на лютий мороз, 8 січня національні організації зібралися в затишному актовому залі чуваської гімназії № 34. Відкривали свято представники національних громад Євген Савенко (українці), Людмила Сєвост,янова (чуваші), Ганна Бутяєва (кряшени). Вони відмітили важливе значення такого міжнаціонального заходу, прагнення до єднання православних організацій, прагнення людей краще знати, відзначати, а іноді й відновлювати забуті стародавні традиції наших древніх культур.

З російської сторони хор ветеранів "Надежда" під керівництвом заслуженого працівника культури Республіки Татарстан і відзначеного Україною за розвиток української культури в Росії Геннадія Мєщанінова виконав кілька духовних пісень, які відразу надали зустрічі урочистого святкового і релігійного настрою. Чудові голоси, продуманість репертуару, вишукані костюми, все милувало очі і слух. Особливо всіх вразила молитва "Іже херувіми". 

Естафету свята перебрала українська "Вербиченька". Століттями люди шанували красу і велич Різдва Христова в Україні. Нажаль, після гоголевської "Ночи перед Рождеством" багато людей це свято собі уявляють лише як велике “обжорство” з пияцтвом, не помічаючи за цим високого християнського і релігійного змісту. Для нас було важливим показати цей обряд у всій його красі, донести до присутніх значення Різдва, як прославлення великої і радісної події народження Спасителя, познайомити з обрядом підготовки і святкування  Різдва, з різдвяними піснями, розповісти про значення обрядової страви і прикмет.

Саме з такою метою було показано мініспектакль, в якому українська родина накривала різдвяний стіл: донечка посипала стіл сіном (адже Ісус народився в яслах на сіні), мати стелила скатертину, батько лаштував Різдвяну зірку, дідусь вносив Дідуха (в якому оселялись душі предків), син розкладав по чотирьох кутах столу ялинкові гілочки (щоб наповнити обійстя ялинковим духом), часник (відганяти злих духів), донечка прикрашала стіл калиною (ознакою краси), мати ставила кутю (сочиво), підсвічник зі свічками. Далі родичі (всі члени громади) "приходили в гості", приносячі з собою святкові страви і пояснюючи їх значення (вергуни, корочуни, вушка, пампушки, перекладанець, струцлю, рибу, вареники, узвар). Співали Різдвяних пісень "Ой, радуйся, земле", "З'явилась браття…", "З нами Бог".

Згодом колядники підійшли (діти недільної школи), заколядували, як годиться, віншували господарів, щастя бажали всім присутнім, добробуту, за це й гостинці одержали. Всім сподобалось.

Далі виступали чуваші. Це нація (як і кряшени) тюркського походження. Предки їх жили на Волзі ще до того, як на ці землі прийшли предки татар (булгари) майже 1200 років тому. Християнами чуваші стали примусово, коли московський цар Іван ІV (Грозний) в 1552 році захопив Казань. Хоча є в Татарстані села, які ніколи не були християнами, а й досі лишаються язичниками.

Раніше в дні зимового сонцевороту, коли день починав потихеньку прибувати, у них відзначалося ще язичницьке свято Сурхурі. Зараз це свято співпало з Різдвом, тому співпали і традиційні обряди, які були покликані забезпечити добрий врожай, приплід худоби, добробут в родині, успіх у господарстві. Майже тиждень люди звеселялися піснями, іграми, танцями. Особисте місце в обряді посідали гадання. Молодь намагалася дізнатись про своє майбутнє. Дівчата загадували на женихів, на заможність, на долю.

Саме це нам показала громада чуваського національного центру, яким керує Наталя Зотєєва. Вона докладно пояснила як, в якій послідовності накривали святковий стіл, особисте місце на якому займав самовар і традиційне пиво з хмелю. Пили і горілку (починаючи обов'язково з господині, яка мала першою випити чарку). Далі пригощали всіх гостей, обходячи по черзі. Було прийнято дарувати всім присутнім дрібні гроші, щоб кожному в новому році щастило на достаток.

Кряшени, як і татари, за 85 років (після революції 1917 року) теж майже забули деякі з традицій, якими їх предки відзначали зимові свята. Добре, що все ж існують такі національні громади, як "Суреке" яку ще в 1994 році було засновано Ганною Гур'ївною Бутяєвою. Вона довгі роки віднаходила і вчила дітей та найближчих друзів народним обрядам, вчила дотримуватися стародавніх традицій, про які дізнавалася від літніх людей по містах, селах і музеях кряшенської культури в Татарстані. Дослідила вона свій власний рід до 17-го століття, ретельно збирає матеріали про "сиву давнину" і передає наступним поколінням.

Мали кряшени звичай відзначати Різдвяні дні загальними веселощами, піснями (частіше ліричними й мелодійними), танцями (переважно повільними, бо жінки народжували багато дітей, часто було їм не до запальних танків). Дівчата, звичайно, могли і пострибати в танцях. У свято всі вдягали нове вбрання. Не просто чисто випране, а обов'язково зовсім нове (саме у новому вбранні ми й побачили колектив кряшенського товариства). Дотримувалися з давніх давен кряшени і забобонних прикмет. Не можна було в свято шити (могла народитися сліпа дитина), не можна було плести лапті (дитина могла народитися горбатою). Також у кряшен був звичай гадати на Різдво про своє майбуття. Відзначалося свято за щедро накритим столом, запрошували рідню й сусідів.

Особливо хочеться відзначити участь у нашому заході благочинного отця Георгія Святоключинського. Він привітав православні громади з Різдвом Христовим, з радістю і задоволенням відзначив, що в народі починають відроджуватися віковічні традиції і подякував всім, хто прикладає до цього так багато зусиль, часу, коштів. Він  благословив громади на подальшу плідну працю, запросив на урочисті заходи Красноключинського храму, подарував календар і кожному з присутніх нове число православної газети.

Такий сумісний православний захід було проведено в нашому місті вперше. Перший млинець, наперекір прислів'ю, вийшов не комом! Свято вийшло чудовим! Тут же було прийнято рішення такі заходи проводити і надалі. Дай Боже, щоб наші благі наміри втілювалися в життя і виходило раз від разу краще.

Людмила НАЙДЕНКО.

Виступити на Форумі >>>

Підприємства Костопільшини