|
У своїх
спогадах “На білому коні”, називаючи прізвища дописувачів до
тодішньої газети “Волинь”, зокрема поетів, її редактор,
письменник-земляк Улас Самчук написав: “Але деяких з тих
поетів забути не можна. От би Герась Соколенко…”, котрий
прибув до Рівного із Зяслава з своїм колегою, теж поетом
Миколою Болкуном, обидва “загорілі від сонця, запорошені,
голодні, але безконечно бадьорі і безконечно щасливі”. І далі
цитує його вірш “Повисли над туманом троянди
голубі”.
Пізніше Герась
Соколенко надсилав листи, повідомляв: “Пишу зараз вірші
для збірочки “Запорожці”… Незабаром дещо надішлю Вам: “Козачий
заспів” й інше…”. Але подальша його доля склалася трагічно.
Він був заарештований фашистами, сидів у Шепетівській в’язниці
. На прохання знайомих Улас Самчук добився його звільнення.
“…Несподівано Соколенко появляється у нашій хаті. Весь
виснажений, брудний, занедбаний. Ми з дружиною дуже радо його
вітаємо і одразу залишаємо його у нас”. Як з’ясувалося, він
був звільнений з в’язниці, але його відправили на роботу до
Німеччини, “і він у Здолбунові втік з потягу”, прорізавши з
такими ж невільниками “в помості вагону діру”. Пробувши у
Рівному деякий час , він раптом зник.
А потім
від нього до Уласа Самчука надійшла листівка із містечка
Шопеніц у Сілезії. В ній повідомляв: “Працюю на цегельні. Все
гаразд, тільки нічого читати. Надіслав листи у Прагу та Львів.
Потроху пишу. Дуже жалію, що не застав Вас, коли був у
Рівному. А так хотілося. Після такої довгої розлуки не зустрів
ні жодного друга. “У час жорстокої розлуки мені ніхто не стис
руки”. Пишіть. Що нового? Привіт Вашій дружині. З пов. Герась.
23.VIII. 43”.
Як уточнив Улас Самчук, видно з
Рівного він пішов на схід і там його знов піймали. “Їхав знову
через Рівне, але на цей раз мене… не було”, очевидно був у
від’їзді.
І цей спогад завершує такими
словами: “Пізніше, вже на еміграції, я мав ще відомості про
нього з того самого табору, але з приходом совєтів слід за ним
зник. Милий, хороший хлопчисько-поет!”1
У
своїх “Відповідях” на сторінках газети “Волинь” за 12 березня
1942 року редактор писав: “Герась Соколенко. Ваша збірка мені
імпонує. Працюйте над собою далі, особливо над технікою і
новим мистецько-ідеологічним світоглядом. Дещо з Вашого при
нагоді помістимо…”.
Захоплений ідеєю
встановлення і зміцнення “нової доби” на рідній Україні, де
уже “скачуть коні змилені… напролом” і де “славою жорстокою
вінчається земля”, Герась Соколенко, голодний на книги,
накидався, як хижак, “на все друковане”, негайно схоплюючи
“головне з тематики, настрою, стилю”. У листі від 31 грудня
1942 року повідомляв, що читає “Тихий Дон” М. Шолохова,
“Педагогічну поему” А. Макаренка, яка
йому дуже
сподобалася, енциклопедичні видання.
У газеті
“Волинь” за 6 вересня 1942 року вміщений вірш неспокійного
поета “Гроза”. Ось він:
Душа горить новою
ерою,
Залізний ритм у ній
росте,
З-за гір блакитна
кавалерія
Летить, грохохучи
в бою.
Окутавшись у синє
марево,
Тремтить від жаху
далечінь.
А навкруги цвітуть
пожарами
Огні палаючих
мечів.
Крилаті коні
чешуть гривами
І мчать на віжжах
вітрогрань.
Холодний піт з їх
пада зливами
На землю стомлену
від ран.
І зорі-іскри під
копитами
Злітають, дзвонячи в
імлу,
І аж за горами
розритими
Я чую відгук
грізних лун.
Душа горить новою
ерою,
Залізний ритм у ній
росте.
Вперед, блакитна
кавалеріє,
Тебе чекає
спраглий степ.
А уже 7 січня 1943 року
друкується ще два вірші.
ЗОРЯ
Одна зоря горить над полем,
Пливе замріяно у даль.
На темно-синім видноколі
Лягла її рум’яна
шаль.
Шумить ріка. Чорніють гори.
Дорогу криє сиза
мла.
Світи ж, світи для нас ти, зоре,
Промінням щастя і
тепла.
НА СХОДІ
На сході кров, на сході кров,
На сході небо у загравах.
Нової ери грізний крок
Хитає землю величаву.
Біжать за обрії шляхи, -
Мурують мури, грані, вежі
І шаблі вершників тугих
Огненним блиском даль мережать.
У
березневі дні газета “Волинь” публікувала різножанрові
матеріали багатьох авторів, які присвячувалися шевченківській
тематиці. Серед них 11 березня 1943 року був уміщений вірш
Герася Соколенка під заголовком
“Шевченкові”:
Твої слова, як
сяйво блискавиці,
Що розсікає
хмарування ніч.
Для них немає
мурів , ні границі,
Вони злетять понад
хребти сторіч.
Твої слова огнями
розіллються,
Збудивши край,
заснувший в тумані.
І зацвітуть на
стягах революцій
Твоїх синів, що
стануть до борні.
Ти переступиш
гордо й буревісно
Через віки,
потанувши в крові.
Тебе народ
носитиме, як пісню,
Йдучи в походи
грізні й бойові.
“… Зо всією притаманною
ліричною щирістю, плеканою з часів незапам’ятних , натхненно
співав” про рідну землю Герась Соколенко і у вірші “Волині”,
опублікованому в тодішньому костопільському жіночому
журналі “Українка”:
Палає день
весняний
Над маревом долин…
Вже новими піснями
Звучить моя
Волинь.
Вже квітка і
билинка
Прокинулись від сну,
І Леся Українка
Співає про
весну.
Іде вона
лугами
В зеленому плащі,
Шумлять над берегами
Берези і
кущі.
В лісах, степах
безкраїх,
У селах
чарівних
Бадьорий спів лунає
Повстанців молодих.
Встають вони з туману,
Як молодість моя,
За ними йду
рум’яний
Такий тривожний
я.
Іду, іду в загравах
По огненних путях, –
Закоханий у
трави,
У грози і життя.
Його
вірші були представлені у рівненському дитячому журналі
“Орленя” (1942) і в літературно-мистецькому альманасі
“Український засів”, що вийшов у 1942 році в Харкові, де були
також опубліковані твори Василя Борового, Григорія Косинки,
уривок із роману Уласа Самчука “Марія” та
інших.
Як вдалося з’ясувати літературознавцю і
краєзнавцю з Костополя Анатолію Карп’юку, справжнє прізвище
поета – Шмигельський Герасим Іванович, він родом із села
Михля, де народився у робітничій сім’ї 3 березня 1920 року, де
закінчив школу, працював у лісництві, ще навчався в Ізяславі,
працював у редакції районної газети. Через хворобу не
призивався до армії. Дослідник у своїй книзі “Не приведи
загинути рабом” подає 16 віршів поета2 “Незаперечним є те, що
Соколенко в роки війни сповідував ідею вільної України і
боровся за неї”, - наголосив у своїй статті “Поет визвольних
змагань” полтавський краєзнавець Петро Ротач3. Про поета я
розповів у своїй статті “Душа горить новою ерою…”, надруковану
в газеті “Вісті Рівненщини”4.
Так, поки що
небагато ми знаємо про цього цікавого і самобутнього поета.
Після довгих років забуття і неуваги до нього, до його
творчості, породженою ідеологічними табу
комуністично-радянського тоталітаризму, маємо пам’ятати і
знати це ім’я – Герась
Соколенко.
_______________
1.
Самчук У. На білому коні. Спомини і враження. Видання
третє. – Вінніпег. – 1980. – С. 219-221.
2.
Карп’юк А. Не приведи загинути рабом. – Костопіль. –
2004. – С. 60-78.
3. Ротач П. Поет
визвольних змагань // Українські вісті. – 1999. – 17
січня.
4. Пащук І. “Душа горить новою
ерою…” // Вісті Рівненщини. – 2003. – 7
березня.
Пащук Іван Григорович –
голова Рівненського обласного краєзнавчого товариства
Всеукраїнської спілки краєзнавців, літературознавець,
журналіст і педагог.
33023, м. Рівне, вул. Київська,
11-80, тел. дом. – 63-66-23, тел. сл. – 63-30-72.
* * *
http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&task=view&id=22&Itemid=25
|
Хочете відправити свої
спогади ? Просимо !